Коротко: побачити її крізь туман
Кураторка PARK3020 Катя Тейлор пояснює на власному прикладі, як розпочати бурхливий роман із сучасною скульптурою
«Мій роман розпочався 10 років тому в маленькому офісі 10 м2 на Михайлівській, над пабом O’Briens. Саме тут наша команда готувала першу презентацію про міста, які змінилися завдяки скульптурі: Мюнстер, Сідней, Орхус, Кассель, Гейтсхед, Чикаго. Ми виділили 10 найцікавіших світових скульптурних проєктів, зокрема Yorkshire Sculpture Park (YSP) в Англії, чиєю гордістю була скульптура «Номад» Жауме Пленси. Уже тоді зародилася мрія про подібний проєкт у Східній Європі. З цими думками в березні 2011 року я поїхала в Йоркширський скульптурний парк, визнаний найкращим за версією Financial Times, домовлятися про партнерство. Потяг віз мене до Вейкфілда – містечка на півночі Англії з населенням 300 000 людей. За п’ять кілометрів від нього знаходився YSP – місце, яке за 40 років виросло з приватної школи в скульптурний парк світового масштабу.
Anthony Caro. Фото: Yorkshire sculpture park
Вейкфілд був оповитий м’якою пеленою туману на стільки, що я не бачила носків черевиків. З вокзалу кеб привіз мене в… ліс. Водій зупинився біля шлагбаума, вказав рукою “вперед” і поїхав. Тут варто вказати, що на мені була чорна кашемірова сукня й високі підбори (я ж їхала знайомитися з потенційними колегами!). Туман густішав. Незабаром закінчилася асфальтована дорога, за нею щебінь – і я опинилася по литки в вологій землі посеред поля. Філософія кероллівського Чеширського кота надихнула мене рухатися вперед з надією кудись-таки прийти. Час від часу мені зустрічалися кучеряві вівці, а за ними виростали обриси великих скульптур. М’які лінії, округлі форми, краплі роси на бронзовій поверхні – так я познайомилася з творчістю Генрі Мура. Це була любов з першого погляду.
Henry Moore. Фото: Yorkshire sculpture park
За пів години я нарешті опинилася перед металевою доріжкою з вирізьбленими іменами меценатів та друзів YSP. Кураторка Хелен Фебі не надто була рада мене бачити, оскільки на зустріч я запізнилася на дві години, блукаючи околицями, була по вуха брудна й мала вигляд не найкращого «молодого спеціаліста в галузі мистецтва». Жахливо хвилюючись, я почала розповідати про наші плани, захоплення сучасною скульптурою й «на десерт» подала історію своїх пригод. Тоді обличчя Хелен осяяла усмішка й замість обіцяних п’яти хвилин ми проговорили півтори години. Через півтора року ми вдвох вже сиділи на траві Ботанічного саду імені Гришка в Києві й дивилися на монтаж «Будинку знань» Жауме Пленси в рамках Kyiv sculpture project. Перед нами ніби збирали величезний конструктор, а Хелен спокійно відповідала на ділові листи. Для неї це була звична справа, а для мене – щось неймовірне.
Jaume Plensa. Фото: Kyiv sculpture project
Готуючи до відкриття PARK3020, я відчуваю подібну суміш ейфорії та щастя. Нарешті за допомогою інституційного підходу ми зможемо сформувати у відвідувачів правильне сприйняття скульптури як інструменту для об’єднання, освіти й натхнення, як способу репрезентації суспільних ідей та настроїв.
Матеріал раніше був опублікований у виданні Buro 24/7.
